Зодчий Володимир Ніколаєв

Автор: Любов Федорова

У 23 роки він закінчив Петер­бурзьку Академію мистецтв і через два роки опинився у Києві - будувати (що б ви дума­ли?)... пивоварню, завод з вироб­ництва пива. Місцевість для будів­ництва була не дуже придатною - над стародавньою Кирилівськї  вулицею нависала величезна го­ра, з-під землі били джерела (за­ради яких, власне, й місце пиво­варні було вибрано, бо яка вода, таке і пиво!). І тут підтвердилося, що інженерний талант молодого архітектора не поступається його мистецьким талантам.

Архітектора помітили. У Ки­єві, в якому тільки-но з'явилася залізниця і завдяки чому він по­чинав ставати одним з головних в системі економіки, транспорту та фінансів Російської імперії, по­чиналося гарячкове будівництво. Міській управі потрібен був не просто талановитий, а діловий, рішучий і дуже енергійний (та ще й непідкупний) головний архітек­тор. Вибір випав на Володимира Ніколаєва.

Одна з найперших робіт но­вого міського архітектора - кор­пус Олександрівської лікарні (киянам вона більш відома як Жовтнева). Однак це була не лише одна лікарня, Ніколаєв на­креслив і побудував цілу лікарня­ну мережу - корпуси Терещенківської лікарні для робітників (нині Центр охорони матері і дитини біля Повітрофлотського мосту), приміщення Єврейської лікарні Бродського (обласна лікарня по вул. Мельникова), притулок для бідних з лікарнею сім'ї Деггярьової, де за радянських часів роз­ташовувалися аж два військові училища!

Але все це було потім. А тим часом Ніколаєв будує для фран­цуза Бергоньє двоповерхову спо­руду на Фундуклеївській (вул. Б. Хмельницького) - перший в місті цирк з готелем. В оновленому вигляді сьогодні - це Театр дра­ми ім. Лесі Українки.

         Київський Національний театр опери та балету                        Пам'ятник Б. Хмельницькому, м. Київ, 1888 р. 

Для заможного аптекаря Фрометта архітектор проектує прибутковий будинок на розі ву­лиць Безаківської (Комінтерну) і Бібіковського бульвару (бул. Т.Шевченка). Будинок як буди­нок, але цікаво те, що в ньому Ніколаєв відкрив своєрідний «ві­зантійський» стиль - якусь ефект­ну суміш давньоруських традицій з ренесансними мотивами, який став його улюбленим. Добудува­ли цей будинок вже без Ніколає­ва, бо поїхав молодий архітектор повчитися в Німеччину.

Відразу ж після повернення до Києва йому довелося будува­ти Подільську чоловічу гімназію. - сьогоднішній Будинок школярів Подільського району на Контрак­товій площі.

Тоді ж Володимир Мико­лайович включається в роботу над Володимирським собором, одним із найбільших на той час київських «довгобудів». Перший проект собору склали в 1862 ро­ці академік І. Штром і київський єпархіальний архітектор, учень В. Беретті, Павло Спарро (пізні­ше собор переробляв 0. Беретті- син). На жаль, з багатьох причин найбільша міська споруда дала тріщину. Зміцнювати її доводи­лося протягом двадцяти років, поки відомий фахівець Рудольф Бернгардт не розробив план опор­них конструкцій і не порадив доручити завершення робіт сво­єму учневі Ніколаєву.

Церков Ніколаєв побудував аж вісім десятків, з них вісім­надцять тільки в Києві. Серед найвідоміших - Трапезна церква Києво-Печерського монастиря, Покровська церква і Миколаїв­ський собор Покровського жіно­чого монастиря, церква Вознесіння на Байковому кладовищі, не кажучи вже про ті, що не збере­глися.

          Трапезна церква Києво-Печерського монастиря                                         Володимирський собор, Київ.

Як гриби після дощу вирос­тали дохідні будинки Ніколаєва. В одному з них на розі вулиць Братської та Ігоревської жив пер­шовідкривач трипільської культу­ри археолог Вікентій Хвойка. У своєрідному «російському теремі» навпроти «Золотих воріт» наро­дився співак Олександр Вертинський. В «псевдоренесансній» споруді на Терещенківській, 17 жив і працював видатний вчений і винахідник, керівник Південно- Західної залізниці А. П. Бородін (до речі, в цьому будинку він вперше продемонстрував членам Київського відділення Російсько­го технічного товариства диво техніки — телефон).

Кілька вишуканих приватних будинків звів Володимир Ніко­лаєв на Липках. Серед них — і«псевдовенеціанський» будинок цукрозаводчика Гальперіна на розі нинішньої вулиці Грушевського і Шовковичної, і садиба цукровара Лібермана на Банковій (тепер приміщення Спілки пись­менників). Ніколаєву належить також проект Так званого «шоко­ладного» будинку на Шовкович­ній. Здається, що цьому таланту були підвладні  будь-які архітек­турні «галузі». Його творіння - це будівля колишнього Купецького зібрання (тепер Національна фі­лармонія), а також споруджена за проектом В. А. Шрьотера бу­дівля Національної опери, в якій Ніколаєв сам розробляв систему акустики.

Появою пам'ятника Богда­ну Хмельницькому Київ також зобов'язаний рішучості та енер­гійності архітектора: кінна статуя роботи М. Мікешіна багато років не мала коштів на відповідний п'єдестал і Ніколаєв зробив ду­же вдалий постамент з каменю, що залишився після будівництва Ланцюгового моста.

Але дивні навіть не самі обся­ги будівельної праці Ніколаєва, а те, що він встигав поєднувати це все з величезною громадською діяльністю. Володимир Микола­йович був одним із засновників Київського музичного училища, засновником і першим багато­річним директором знаменитого Київського художнього училища. На цій посаді він закінчив свій життєвий шлях восени 1911 року. Новим міським архітектором був призначений Іполит Ніколаєв - старший син великого Майстра...